 | Село Терешки Полтавського району, Полтавської області, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковане село Копили. Розташоване село біля річки Ворскла, за чотири кілометри від районного та обласного центру – Полтава. |
На початку ХХ століття територія краю залишалася малозаселеною. За згадками старожилів хати стояли на відстані 100 – 200 метрів одна від одної. Вкриті були очеретом та соломою. Освітлення не було тому користувалися карбідками, керосиновими лампами та свічками. Тільки деякі двори були огороджені тинами. Між Терешками і Копилами простягалися великі луки, на яких жителі випасали худобу. Річки Ворскла і Коломак були глибокі і дуже чисті. В них водилося багато риби. Через Ворсклу був паром. В цей час починалося будівництво центральної дороги, яку будували змішуючи глей і глину. Оскільки ґрунти тут піщані, то вирощували переважно овочі та виноград, які носили до Полтави, щоб продати на ринку.
 | Значні для села історичні події |
Тяжкими для села були роки Великої Вітчизняної війни. З 18 вересня 1941 року по 23 вересня 1943року Терешки були окуповані німецько – фашистськими загарбниками. Жителі села брали участь у боротьбі проти ворогів як на фронтах так і в тилу. На території сіл Зінці, Терешки, Копили діяла підпільна молодіжна група, яка наносила великої шкоди загарбникам особливо на Південній залізниці Десять чоловік було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Додому після війни не повернулося 30 односельців. В знак вшанування пам’яті про них в селі встановлено пам’ятник з написом прізвищ загиблих захисників.
Після війни село довго відбудовувалося. Ще до середини 1960 років тут не було ні лікарні, ні школи, навіть промислових підприємств не було і люди повинні були їздити на роботу до м. Полтава. Автомобілів також не було, а тих хто мав велосипед називали "куркулем”.
Велику площу в Терешках займав кар’єр в якому брали пісок для будівництва. У 1969 році в село почали приїжджати болгари, які працювали в кар’єрі. З часом вони перевезли сюди свої родинидля яких почали будувати спочатку дерев’яні бараки та хати потім гуртожиток. Також була лише одна залізнична лінія, а з часом побудували ще одну зустрічну смугу.
На кінець 1960 –х років ХХ століття відбулися зміни в структурі села. На його околиці почали будуватися промислові підприємства, виникла проблемажитла для будівельників. Перший п’ятиповерховий будинок було здано в експлуатацію 1972 році. У 1974 році – відкрито перший дитячий садок "Пролісок”,а в 1988 році – середню школу.
СЬОГОДЕННЯ
Центральне село сільської ради – Терешки. Площа території сільської ради становить 14,7 кв.км, два населених пункти: село Терешки, село Копили. Населення станом на 01.01.2005 року 4742 чоловіка. На території сільської ради знаходяться:
- 16 промислових підприємств; 19 торговельних закладів;
- 10 підприємств сфери послуг; 6 підприємств гарячого харчування;
- загальноосвітня школа; 2 дошкільні дитячі заклади; 2 бібліотеки;
- амбулаторія сімейної медицини ; Полтавська обласна туберкульозна лікарня;
- 2 АТС на 650 номерів.
Потім "Будинкоуправління” було реформовано в "Житлово-комунальний комбінат”. Нині підприємство обслуговує 8 будинків 593 квартири 1311 жителів, надає воду 628 споживачам, проводить роботи по благоустрою при будинкових територій.
Важливим промисловим підприємством в селі є Комбінат виробничих підприємств. Будівництво підприємства розпочалося в кінці 60-х років і було введено в експлуатацію 23 грудня 1973 року.
На сьогоднішній день підприємство є відкритим акціонерним товариством, яке займається виготовленням залізобетонних виробів: панелі, блоки, дорожні плити, сваї, паркани, балкони, бордюри, кільця для колодязів, тротуарні плити. На території виробництва є арматурний, лісопильний, столярний цехи та бетонно-змішувальний з виробництва товарного бетону.
За шкільним лісництвом закріплено ділянку лісу для догляду, розсадник саджанців сосни. Юні лісівники проводять природоохоронну та роз’яснювальну роботу серед школярів, акції "Посади дерево”, "Не рубай ялину”. Члени виробничої бригади щорічно заготовляють лікарські рослини, доглядають за саджанцями.
Учні школи – учасники конкурсу "Людина і ліс”. Члени шкільного лісництва зайняли ІІ місце на обласному зльоті юних лісівників Полтавщини у 2006 році.
28 січня 1988 року був відкритий в селі дошкільний навчальний заклад "Барвінок”, завідуюча – Уракова Ніна Максимівна.
Навчальний заклад "Барвінок” об‘єднує три різновікові групи, сприяє соціальній адаптації дітей від 1,5 до 6 років, забезпечує навчальну загальнокультурну підготовку дітей до школи. Заклад налічує дві садові різновікові групи та одну ясельну. Всього навчається і виховується 90 дітей.
У 1988 році було завершено будівництво нового приміщення школи в селі Терешки. З 1 вересня 1988 року Зінцівська середня школа перейменована в Терешківську середню школу в зв’язку зі зміною місця її розташування.
За роки існування середньої школи, з 1967 по 2009 рік, 45 випускників нагороджено золотими і 35 срібними медалями. Випускники школи постійно поповнюють ряди працівників різних галузей народного господарства.
Вчителями працюють в рідній школі її колишні учні: Куліш Наталія Костянтинівна, Назаренко Тамара Олександрівна, Мізіна Тетяна Миколаївна, Йосипенко Ольга Миколаївна, Мартиненко Катерина Іванівна, Ашуркіна Ірина Петрівна.
На даний час школа є центром виховання, культурного відпочинку дітей та молоді.
На сьогоднішній день в с.Терешки працює ряд продуктових і промислових магазинів, кіосків, кафе, перукарня. Створено всі умови для проживання місцевого населення.
 |
ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛА Найбільш видатною особою
села Терешки жителі вважають
Лутіна Бориса Васильовича - генерал – майора у відставці. |
Величезний життєвий шлях пройшов Борис Васильович за свої 87 років. Це були роки формування, становлення характеру, мужності, вірності, стійкості, патріотизму, відповідальності за все, до чого був причетний.
Народився 22 липня 1922 року в Росії, в сім’ї службовця. Після
закінчення школи був призваний до лав Червоної Армії і направлений у
Ленінградське військово – технічне училище. Пройшовши курс молодого бійця та
прийнявши присягу,був направлений для проходження служби в одну з танкових
дивізій, дислоковану на західному кордоні СРСР, де 22 червня 1941 року, о 4
годині ранку зустрів Велику Вітчизняну війну.
У складі військ Південно - Західного фронту брав участь у визволенні Лівобережної України. В складі 53 армії брав участь у визволенні Полтави 23 вересня 1943 року та форсуванні Дніпра. У складі 228 Стрілецької дивізії брав участь у звільненні Правобережної України, а потім – Молдавії, Румунії, Угорщини, Австрії, Чехословаччини.
Саме в Чехословаччині і зустрів Борис Васильович День Перемоги в званні капітана.
Після закінчення війни продовжував службу у військах ППО. З вересня 1962
року по липень 1966 року виконував інтернаціональний обов’язок – був учасником
Карибської кризи на Кубі. В 1973 році був звільнений з лав Радянської Армії з
посади заступника командира корпусу в званні гвардії полковника з правом
носіння військової форми.
За
бойові заслуги в роки війни і ударну післявоєнну працю нагороджений сімома орденами та тридцятьма медалями.
Після звільнення з армії , впродовж 37 років , мешкає в селі Терешки, Полтавського району. 22 жовтня 2004 року гвардії полковнику у відставці Лутіну Борису Васильовичу Указом Президента України присвоєно військове звання генерал – майор запасу.
