Рости, коса, до пояса,
Не упусти ні волоса.
Рости, коса, до п’ят –
Усе волосся в ряд!
І виросла коса до
пояса! Правда, не всі зуміли зберегти її. А тих, хто, не зважаючи ні на
які капризи моди, зберіг, ми запросили на наш фестиваль. Це був гімн дівочій
вроді.
З давніх часів дівоча коса була символом
дівочої честі, охайності та працьовитості. Тому саме їй український
народ присвятив так багато пісень, віршів, прислів’їв.
За часів Київської
Русі дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині. Під час праці його
підв’язували або заплітали в одну чи дві коси. Дрібненько сплетені косички
(дрібниці) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини. На
Волині й на Поділлі дівчата заплітали коси учетверо (батіжок). Для дівчат
Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка
вільно спадала за спиною, а в будень — у дві, що закладалися вінком. На
Правобережжі і в свято, і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві
коси, які в святкові дні вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися
навколо голови.
Про все це, а також
про давні звичаї оздоблювати зачіску живими квітами — закосичувати, прикрашати
голову квітами — квітчатися, напевне, дізналися
не тільки учасниці, а й гості конкурсу.
|